Iнформацiя для батькiв

ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА СТРИЖАВСЬКОГО ДНЗ "КАЗКА"

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Права дитини в умовах ЗДО

З самого народження і до 18 років кожна дитина володіє рядом індивідуальних прав, які зафіксовані в Конвенції ООН про права дитини. На жаль, на практиці ці права часто порушуються, а порушники залишаються безкарними просто тому, що дитина не скаржиться. Тому батьки повинні, зокрема, стежити, чи не порушуються права дитини в дитячому садку.

Так, дитина має право на здоров'я. Це означає, що дошкільні установи повинні мати можливість надати дитині медичну допомогу, якщо виникне така необхідність.

Також у всіх дітей є право на розвиток фізичних і творчих здібностей. У дошкільному закладі за реалізацію цього права відповідає педагогічний колектив.

Грубим порушенням прав дитини є жорстоке поводження з дітьми. Зустрічається воно, до речі, частіше, ніж вам здається. Справа в тому, що під жорстоким поводженням розуміється не тільки фізичне та сексуальне насильство, а й психічне (емоційне).

До емоційного насильства відноситься, зокрема, постійна критика на адресу дитини, образливі зауваження, словесні погрози, невиконання дорослим своїх обіцянок, брехня, навмисна ізоляція дитини (фізична або соціальна).

Дитина ризикує зіткнутися практично з будь-яким видом емоційного насильства: на жаль, деякі дорослі дозволяють собі підвищувати голос на малят, невтішно про них відгукуватися.Інколи такі методи виховання вважають звичними і нормальними. Однак не слід забувати, що це порушення прав дитини.

Нехтування потребами дитини теж вважається жорстоким поводженням з дітьми. У дитячому садку турбота про дитину покладається на колектив дошкільного закладу, а це значить, що він і відповідає за задоволення потреб вихованців.

За тим, як дотримуються права дитини в дитячому садку, повинні стежити батьки. Важливо переконатися, що в обраному вами дошкільному дитячому закладі працює кваліфікований персонал, який знає свою справу і може забезпечити комфортне перебування дитини в дитячому садку, а також необхідні умови для всебічного виховання і розвитку дитини.

https://sodb.sumy.ua/prava.php

Буклети з протидії насильству

Десять «золотих правил» виховання щасливих дітей,

або Поради американського психолога Віктора Клайна.

Правило1. Не марнуйте часу дитини. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше їх засвоїти набагато важче

Правило 2. Формуйте самоповагу. Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її.

Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість ( одяг, манери); можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній ( як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала теле або комп’ютереманом. Бо ці види діяльності гальмують в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отже з часом у дитини можуть виникнути проблеми у спілкуванні.

Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність. Не лише повсякчас пояснюйте «що таке добре, а що – погано», а й закріплюйте гарні навички, карайте за негідні вчинки. Прикладом повинні бути ви самі.

Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю . Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя. Діти мають бачити, що йдучи на роботу чи повертаючись додому, тато – мама цілуються – це сімейний ритуал.

Правило 7. Живіть у хорошому оточенні. Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку. Якщо ви живете на соціально – психологічному смітнику, дітям важко бути вийти з нього, розповсюджуючи пахощі троянд.

Правило 8. Будьте вимогливими. Але не будьте тиранами. Розумними і слухняними діти стають не відразу, на це треба витратити роки.

Правили 9. Привчайте дитину до праці. Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.

Правило 10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай все перепробують, нехай навчаться на власних помилках.

Пам'ятка для батьків агресивних дітей

В основі плідного партнерства «батько-дитина» (а дитячо-батьківські відносини і є партнерські) лежать кути чотирикутника:

1. душевна теплота

2. прищеплення почуття власноі гідності

3. взаємна повага

4. чіткі правила

При гармонійному дотриманні цих граней дитина виростає повноцінною психологічно здоровою особистістю.

Дитяча агресія - найбільш часто викликає тривогу у педагогів і батьків. У поведінці і вчинках дитини батьків дуже часто хвилюють реакції непослуху. Варто відзначити, що і в такій проблемі можна знайти позитивну сторону: дитина відкрито виявляє наявність проблеми, а значить є можливість вжити заходів. Агресією і «поганою» поведінкою дитина привертає до себе увагу.

Про агресивній поведінці варто знати наступне:

Такі прояви є засобом для отримання чого-небудь, будь то уваги батьків, допомоги чи елементарної ласки

Завжди мають місце, неконструктивні дитячо-батьківські відносини

Є при цьому сигналом внутрішнього дискомфорту

Що потрібно знати про причини неслухняного й агресивного поводження дитини:

1. У більшості випадків малюк неслухняний і агресивний, так як він -

А. ображений на себе за яку-небудь невдачу Б. ображений на значущих дорослих через неуважність з їхнього боку. Увага для дитини - це емоційний комфорт і душевне тепло. Запитайте, чим засмучена, поговоріть з нею, обійміть ії. Дітям важлива ваша підтримка і схвалення у всьому, особливо що стосується дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

2. Має холеричний темперамент (імпульсивні, дратівливі діти, особливості нервової системи)

3. Відсутність знань, як реагувати у складних ситуаціях

4. Захищається від неприємних подій які відбуваються

5. Наслідує поведінку однолітків

6. Є прояви агресивної поведінка в сім'ї і у відносинах батьків
Що потрібно знати про шкідливість, упертості і негативизму (відмову виконувати будь-які правила):

Вони проявляються як цілком закономірне явище у дітей 6-7 років, так як вони пізнають світ і хочуть стати більш самостійними.

Є в будь-якому випадку реакцією на дорослих, не маючи відношення до діяльності, яку дитина виконує (будь то небажання зав'язувати шнурки, обідати чи йти в дитячий сад). Негативізм і впертість - це «обмацування кордонів» у відносинах з дорослими, одна з форм пізнання світу. Дуже важливо не упустити цей момент і проявити наполегливість, щоб дитина знайшла для себе ці межі.

Як реагувати на вперте поведінку? (Якщо поведінка дитини не пов'язана із заходами безпеки (користування побутовою технікою, електроприладами і складною технікою та ін)

- Головне - проявити терпимість і спокій в поясненні дитині що добре і що погано, в цей період дуже важливо закласти уявлення про норми поведінки. Не кричіть, а пояснюйте доступним для дитини мовою;

- погоджуйтеся з тим, що вам не подобається («не чисти зуби", "не обідай», «не йди в садок»). Більше шансів, що за відсутності «не» - висловлювань і докорів дитина виконає ваше прохання;

- спробуйте погодитися з вибором дитини, покажіть йому, що поважаєте його думку. Можливо, він, не вміючи користуватися наданою свободою, звернутися до вас за допомогою, і ви допоможете зробити йому розумний вибір.

- не забувайте давати сигнал про те, що поведінка вам неприємно, не подобається і ви не схвалюєте ії

- Пояснюйте неприйнятність такої поведінки

Як не можна реагувати на агресію і непослух?

Агресією по відношенню до дитини, словесної і фізичної

Покараннями в жорсткій формі

Погрозами

Криками

Особливості стилю поведінки

із сором’язливими дітьми:

· Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

· Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

· Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

· Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава книга з чудовими картинками. Давай запитаємо в продавця і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

· Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

· Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

· Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Поради щодо поводження з дитиною,

яка пережила травмуючи події

Потурбуємося про тіло:

Намагайтеся якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;

Побільше відпочинку, сну, позитивних вражень;

Організуйте можливість дитині для зняття напруги – заняття спортом, танцями, рухливі і змагальні ігри;

Харчування – може бути дрібними порціями, не змушуйте дитину їсти, якщо у неї не має апетиту;

Не відмовляйте дитині в солодкому. Чай з цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки і стимулюють роботу мозку;

Не бійтеся лишній раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку або поплескати по плечу. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;

Теплий душ або ванна також допомагають зняти зайве напруження.

Потурбуємося про емоційну стабільність

Не варто без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язково присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині куди і навіщо ви йдете.

Не варто дозволяти дитині наодинці дивитися телевізійні новини. В будь-якому випадку, навіть якщо Ваша ж дитина – підліток, він також потребує пояснення вашого ставлення до того, що відбувається.

Створюйте атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляєте з нею, приймайте участь в її іграх).

Подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів із минулого, послабить неприємні спогади.

Читайте книжки – розповіді і казки, де описуються сюжети перемагання страху героями.

Якщо дитина відчуває тривогу чи страх, Ви можете забезпечити їй свою спокійну присутність, фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло (вкрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, що вона в безпеці.

Якщо ж дитина особливо «не слухається», проявляє надмірну активність, без причин сміється – намагайтеся не відповідати агресивно. Можливо рухова активність допомагає їй впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в рухах (будьте поруч), намагаючись поступово знизити темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «по правилам». Або ж переключити на активність, (бігати наперегонки, змагатися подушками, м’яти і рвати папір, кидатися кульками з газет та ін.).

На деяких етапах діти можуть знизити свою активність, уникати розмов про події, ховатися. Якщо така поведінка триває не більше 1 тижня – не турбуйтесь. Не наполягайте на розмовах, і в той же час неправильно буде говорити: «забудь це», «не думай про це». Діти потребують в поясненнях подій, що відбуваються. Можна повернутися до розмов через деякий час.

Дитині можуть снитися жахливі сни. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте. Якщо сон не повторюється – в цьому немає нічого страшного. Дайте дитині зрозуміти: ви серйозно ставитесь до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке сталося»).

Поговоріть з дитиною про почуття, які він відчув, або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – є нормальні. Розмова про почуття може супроводжуватись малюванням на вільну тему або ліпленням. А після обговорити – що намальовано, що це означає, який розвиток сюжету, як далі буде жити персонаж, як йому допомогти и т.д.

Зводьте розмови про події до опису почуттів.

Потурбуємося про усвідомлення подій

Кожна, навіть маленька дитина, потребує в поясненні того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки переживають, зляться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Намагайтесь пояснити це коротко (4-5 речень) і спокійно.

Розмовляєте з дитиною про події стільки, скільки у неї є потреба. Не варто говорити: «Тобі цього не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі це пояснити». Завжди є що сказати. Намагайтесь, щоб Ваші слова були доступні і не лякали дитину. В будь-якій розмові про теперішні події треба дитині час від часу говорити, що ситуація більш стабільна, що дорослі знають що робити. Багато людей разом і навіть в самій складній ситуації.

Особливе значення гри

Зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИ. Можливо итина буде будувати барикади, грати в «Майдан», «беркут», війну, робити сцени з бійками, стрільбу, поранення, смерті. (Багато дітей грають саме в ці ігри у психолога в кабінеті на пісочній терапії). Ці ігри можуть принести тривогу у Ваш дім, але можуть знизити напругу дитині.

Вагому роль можуть нести ігри на відпрацювання агресії. Дитина може «озброїтись», нападати або захищатися, бути раненим або «вбитим» у грі. Все це є нормальним способом дитини справитися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» на мильних кульках, подушках і т.д. Також корисно добре пом’яти тісто, глину, пластилін, ліпити фігурки.

Заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої хвилювання у вигляді образів). Велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним, і допомагає подолати стрес.

Реакції нормального реагування дитини на травматичний стрес взагалі вичерпуються протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.

ПРИТЧА ПРО ТЕ, ЧОМУ ТАК ВАЖЛИВО ВМІТИ ВІДПУСКАТИ

Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу.

Жінка ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг.

Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз. Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж.

Молодший чернець побачив жінку, нічого не сказав і пішов далі. Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях. Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть.

Ченці продовжили свій шлях. Молодший монах йшов у роздумах. Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав:

«Та жінка повела себе невиховано і і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!»

На що мудрий монах відповів:

«Я переніс жінку кілька годин тому. Чому ти все ще несеш її з собою? »

Мораль: якщо злість змушує нас перебувати в минулому, ми не можемо проживати сьогодення. Більше того, минуле не дозволяє нам рухатися вперед. Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам біль.

Але ми повинні сприймати дійсність такою, якою вона є, і відпускати погані миті. Вибір завжди за нами: нести xвopoбливу ношу з собою чи залишити її в минулому.

Чому дитина краде

Що таке дитяче злодійство?

Усвідомлене чи несвідоме порушення кордонів інших людей.

Нелегальне вторгнення в їх простір і присвоєння собі їх власності.

Спосіб сказати нам, дорослим, про якесь своє неблагополуччя.

Симптом сім’ї.

Спосіб впоратися з наслідками якийсь травми.

Можливість отримати те, що іншим способом не одержати.

На що варто звернути увагу?

У кого (у якого члена сім’ї або шкільної системи) – дитина краде, тому і направлено послання дитини.

Що саме вона бере і на що витрачає крадені гроші? Це вкаже на якийсь дефіцит, виражений символічно.

Як давно вона це робить? Якщо давно, то сім’я має деяку «сліпоту», старанно не помічає труднощів, боїться з ними мати справу. Це спосіб дитини «відкрити очі» системі.

Які часті причини такої поведінки?

У сім’ї немає чітких меж, що можна і не можна для всіх членів сім’ї, включаючи дорослих.

Дорослі самі часто і нелегально порушують кордони дитини.

Дитина була чогось позбавлена: дитина в дитбудинку, прийомна дитина, якимось іншим чином покинута дорослими дитина.

У родині дуже строгі правила, і дитина зовсім позбавлена можливості задовольняти деякі свої потреби – легальним чином отримати те, що потрібно, неможливо.

У сім’ї і у дитини не сформовані, плутаються поняття «своє» і «чуже». Дитину не навчили просити і домовлятися.

У дитини сформувалася серйозна залежність – ігрова, алкогольна, наркотична, що теж є порушенням функціонування сімейної системи.

Чого не варто робити в разі виявлення крадіжки?

Робити вигляд, що нічого не сталося.
Чому? Важливо назвати речі своїми іменами і сказати: «Ти взяв у мами гроші, це злодійство. Так чинити не можна. Це злочин”.

Оголошувати дитину злодієм. Вона – дитина, яка скоїла крадіжку. Це вчинок, який є сигналом для сім’ї, правильніше відреагувати так: «Ти вчинив справді погано». Чому? У більшості випадків це неусвідомлений вибір дитини. До нього неприйнятна кримінальна чи адміністративна відповідальність (до 14 років). За крадіжку дитини перед законом відповідають батьки, оскільки вони і є тими, хто цьому побічно сприяв.

Карати дитину більше, ніж заслуговує її вчинок. Чому? У надмірному покаранні батьки часто всю відповідальність за вчинок перекладають на дитину і не несуть свою. Цим вони вчать дитину того ж – як не нести відповідальність за вчинене. Доросла позиція: «Нам разом треба розібратися, чому це сталося».

Залишати подію без наслідків. Чому? У здорової дитини є моральні орієнтири. Якщо вона не понесла розумне покарання і якимось чином не відшкодувала завдані збитки – в рамках своїх можливостей, вона може довго і сильно відчувати себе винуватою. Що може сказати дорослий: «Таке буває, ми всі робимо помилки, часто через незнання або через те, що не подумали про наслідки. Давай подумаємо, як ти можеш відшкодувати збиток, який ти завдав цим вчинком».

Посилено соромити дитину. Чому? Викриття вчинку і його наслідки вже в значній мірі пробуджують сором. Коли дитину батьки занадто соромлять, вони таким способом звільняється від власного сорому і відповідальності за подію і «завантажують» ним іншого. Так проявляється небажання допомагати дитині в тому, що допоможе зрозуміти причини вчинку, і бажання просто залякати або засоромити (виникає «щоб не кортіло надалі»). Від цього симптом йде всередину, і дитина просто краще приховує наслідки крадіжки, або симптом перетворюється в інший.

Звинувачувати в усьому тільки дитину. Чому? Велика частина відповідальності належить сім’ї, дорослих. Важливо виділити, де чия вина. Батькам добре б взяти відповідальність за власні дисфункціональні порушення, за порушення кордонів і несформованість адекватних норм і правил, тобто за причини вчинку. Дитина бере відповідальність за сам факт вчинення вчинку.

Обмежуватися тільки покаранням, присоромлюванням або залякуванням. Чому? Це симптом певного неблагополуччя, і в ньому варто розібратися всією сім’єю або з допомогою психолога.

Думати, що тепер це назавжди «зіпсована» дитина і їй не можна довіряти. Чому? Якщо будете ставитися до цього як проблеми і всі разом її вирішите, то те, що сталося буде просто епізодом з його життя, складною подією, в якому його родина прийшла йому на допомогу. Якщо ви будете думати, що у всьому винна ваша «погана» дитина, вона може і далі несвідомо підтверджувати цей виданий ярлик.

Як вчинити, якщо ви виявили у дитини речі, які не купували, або пропажу грошей?

Поцікавитися звідки речі, чиї, за яких обставин опинилися у дитини.

Сказати, що ви виявили пропажу грошей і вважаєте, що взяла їх дитина.

У разі виявлення крадіжки заспокоїтися і не панікувати.

Запитати, чи усвідомлює дитина, що вона зробила серйозний вчинок.

Назвати це порушенням чужих кордонів, правил і закону.

Сказати, що з цим потрібно розібратися всій сім’ї.

Пропрацювати власні почуття – шок, розчарування, сором, злість, страх, тривогу.

Обговорити наслідки крадіжки і відшкодування збитку.

Розібратися з причинами.

Допомогти дитині організувати відшкодування збитку – можливо, спільно з сім’єю.

Як зайнятися профілактикою дитячого злодійства?

Коректно поводитися з межами всіх членів сім’ї («Це іграшки Іванка, ти не можеш їх брати, якщо він тобі не дозволяє», «Якщо ти хочеш взяти, тобі потрібно попросити»). Відповідно, якщо ви, дорослі, берете щось у вашої дитини, ви також питаєте. Без дозволу ви не залазите в її портфель, щоденники, сторінки в мережах, пошту. Особливо, якщо дитина не хоче вас туди пускати. Ідея «я просто хочу переконатися, що у нього все в порядку» не є підставою. Якщо ви це робите з цієї причини, значить, у вас вже є проблеми. Ваша дитина вам не довіряє, і ви для того, щоб вгамувати свою батьківську тривогу, порушуєте кордони своєї дитини, чим вчите її тому ж самому.

Відкрито обговорювати складнощі в сім’ї. «Давай бабусі не скажемо, а то вона засмутиться», «Тільки не кажи татові, він розсердиться» – якщо ви самі щось приховуєте, то ви вчите дитину приховувати і робити щось нелегально.

Дати дитині можливість отримувати вашу увагу, включеність і задовольняти важливі для неї потреби. Якщо ви не звертаєте уваги на саму дитину, і вона цікавить вас тільки функціонально – чи зробила уроки, чи помила підлогу, чи сходила на музику, то дитина буде шукати можливості залучити вас в свої проблеми.

Дитина бажано повинна зустрічатися з тим, що: їй ідуть назустріч і дають те, що вона просить; відмовляють, але вона може пояснити, як важливо їй те, що вона хоче, і домовитися; відмовляють, і їй доведеться прийняти цю відмову, бажано при цьому розділити її почуття. Якщо немає ніякої можливості отримувати те, що дуже потрібно, психіка завжди шукає обхідні шляхи.

Допомагати в подоланні минулих травм. Отримана навіть в ранньому дитинстві травма – дитина може про це не пам’ятати – без пропрацювання залишається в несвідомому дитини і може розігруватися при якихось обставинах для того, щоб на неї звернули увагу і допомогли цю травму пропрацювати і закрити.

Важливо – що б не трапилося, діти та інші члени сім’ї не повинні піддаватися насильству, презирству, «вигнанню»: «Все, ти не наша дочка тепер, йди!». Все це тільки підсилює травму. Ви – сім’я, і ви – дорослі, і ваше завдання допомогти тому, хто тільки починає жити.

Автор Ірина Млодік

Пам’ятка для батьків з правового виховання

Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.
1. Коли порушуються права дитини?
•         Коли немає безпеки для її життя та здоров”я.
•         Коли її потреби ігноруються.
•         Коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження.
•         Коли порушується недоторканість дитини.
•         Коли дитину ізолюють.
•         Коли дитину залякують.
•         Коли вона не має права голосу у процесі прийняття важливого для сім”ї рішення.
•         Коли вона не може вільно висловлювати свої думки та почуття.
•         Коли її особисті речі не є недоторканими.
•         Коли її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами.
•         Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.
2.    Як реагує дитина на порушення її прав?
•           Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона грубить, блазнює, б”ється,

замикається в собі і т.д.)
•           Її турбує особиста безпека і любов до неї.
•           Вона часто буває в поганому настрої.
•           Може втекти з дому.
•           Може приймати наркотики або алкоголь.
•           Може робити спроби суіциду (замаху на своє життя).
3.    Де я можу дізнатись про права своїх дітей?
•        Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948

року.
• Конвенція про права дитини прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.02.1989 року.
• „Перші кроки”. Посібник для початкового вивчення прав людини. Amnesty International.

Easton Str. London.
•        Настільна книга для молоді „Твої права”. Міжнародна ліга прав дітей та молоді. Київ 1999 р.
•        Комітет сприяння захисту прав дитини м. Київ, тел. 295-26-96
•        Всеукраїнський комітет захисту прав людини м. Київ, пров. Шевченка 13/21-в. к.8,

тел. 228-87-83
4. Що батьки можуть зробити для своєї дитини?
• Пам”ятати що дитина – це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання,

думки, потреби, які потрібно поважати.
• Забезпечити її фізичну безпеку. Впевнитись, що вона має телефони 01, 02, 03, 04,

імена та телефони близьких родичів, сусідів.
•         Навчити її казати „Ні”, навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.
•         Негайно припинити фізичну та словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.
•         Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми

почуттями та думками.
•         Пам”ятати про її вік та про те, що вона має особисті особливості.
•         Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.
•         Залучати дитину для створення сімейних правил.

Вправи для розвитку дихання

Є різні види вдихів і видихів (через ніс, через рот; глибокий, не глибокий вдих, вдих із затримкою повітря; сильний, легкий, короткий, довгий видих) та їх комбінації (вдих через рот – видих через ніс, вдих через рот, видих через рот). Головною метою дихальних вправ є постановка нижньо-діафрагмального дихання та вироблення подовженого видиху. Дихальні вправи є частиною логопедичної роботи при дизартрії, афонії, ринолаліях, заїкуванні тощо, а також при вихованні правильної вимови шиплячих, свистячих та звука [р]. Дихальні вправи мають і лікувальне значення. При порушенні мовленнєвого дихання виникає перенасичення крові вуглекислотою, що може спричинити розлад кисневого балансу крові.

Необхідно навчити дитину:

робити вдих м’яким і коротким, а видих – довгим і плавним;

щоб при вдиху живіт піднімався, а при видиху опускався, опадав;

щоб плечі під час дихання були нерухомими, а груди не піднімались сильно при вдиху і не опускались при видиху;

щоб перед новим вдихом дитина обов’язково робила дво-, три секундну перерву, щоб під час мовленнєвого дихання не було ніякого напруження.

Найбільшим правильним і доцільним типом дихання для мовлення є нижньо-діафрагмальне дихання, у якому бере участь найбільш містка частина легенів і найрухливіші від природи органи – діафрагма та нижні ребра. При цьому утворюється найвищий і стійкий стовп повітря у грудній клітці, що дозволяє виховувати сильний ротовий видих.

Примiтка: вправи надихання для дiтей з епi-cтатусом, можно виконувати пiсля дозволу лiкаря.

Діти з ООП

Дитячий аутизм. Що робити, якщо у вашої дитини розлади аутистичного спектру?

Правила спілкування батьків з дитиною та здійснення розвивальної роботи в сім’ї

Практичні поради, як налагодити співпрацю з батьками

11 міфів про аутизм

ЧОМУ ПОТРІБНО ДОЗВОЛЯТИ ДИТИНІ ЗЛИТИСЯ?

Для того, щоб відповісти на це питання давайте розберемося, що таке емоція злості.

1. Злість корисна

Злість є однією з базових людських емоцій. У неї дуже прості і корисні функції, які легко визначити. Згадайте 4 - 5 ситуацій, в яких ви злилися. У всіх цих ситуаціях щось йшло не так, як би ви хотіли. Відповідно, злість вирішує дві прості функції:

Психічна функція. Інформує про те, що відбувається не те, що ти хочеш.
Фізіологічна функція. Мобілізує організм і забезпечує його енергією для того, щоб ти міг змінити (спробувати змінити) ситуацію, яка тебе не влаштовує.

2. Ми не можемо контролювати виникнення емоції

Крім того, варто розуміти, що ми не спроможні контролювати виникнення емоцій. Емоція виникає як фізіологічна відповідь організму на ситуацію. Наприклад, якщо ми говоримо про злість, то підвищується тиск, виробляється адреналін. Далі, коли ми реєструємо, що злимося (тільки після цього, але ніяк не до того, як почали злитися) ми можемо або піддатися цій емоції або взяти її під контроль і заспокоїтися. Як саме чинити, залежить від ситуації.

Головний висновок, який з цього слідує такий: ти не можеш контролювати виникнення емоцій, але ти можеш обирати як з ними чинити - йти у них на поводу або брати ситуацію під контроль.

3. Емоції потрібно проживати

Ми можемо переживати одну й ту саму емоцію, але проявляти її по різному.

Чи дозволяти дитині злитися?

Відповідь дуже проста - однозначно ТАК!

Звичайно ж, варто навчити дитину виражати свою злість найбільш безпечним для неї і оточуючих способом, але злитися вона має повне право.

Як можна проявляти злість? Можна ричати, крикнути, топнути ногою, пошматувати папір, побити подушку або боксерську грушу…

Забороняючи дитині злитися, ми забороняємо їй відстоювати свої інтереси. Якщо бути більш точним - мати для цього достатньо сил та енергії. Чи варто потім дивуватися, що нею користуються всі, кому не лінь і в житті вона нічого не досягла?

Розвиток зорово-моторної координації дитини

БАТЬКАМ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

Як правильно обрати батькам напрямки розвитку дитини? У наших консультаціях ми дамо відповідь на це питання. Одним з напрямків розвитку дошкільника є розвиток зорово-моторної координації дитини.

Зорово-моторна координація - це погоджені дії рук і ока. За допомогою зору дитина вивчає навколишню дійсність, контролює свої рухи, завдяки чому вони стають досконалішими і точнішими. Око як би «навчає» руку, а за допомогою ручних рухів в предметах, якими маніпулює дитина, відкривається більше нової інформації. Око бачить - рука зображує - така єдність і тісна взаємодія двох органів досягається в старшому дошкільному віці за умови послідовного і рівнозначного їх розвитку.

Зорово-моторна координація займає важливе місце у формуванні навичок готовності до письма.

Існують об'єктивні причини, через які у багатьох першокласників виникають істотні труднощі при списуванні з дошки, з книг, прописів та інших посібників, не виробляється каліграфічний почерк. Успішне виконання робіт за візуальними зразками можливе тільки за наявності координації зорового аналізу з руховими реакціями, моторикою пальців провідної руки.

Зв'язку між зоровим аналізом і рухами руки не існує з народження. Він формується і відлагоджується поступово у відповідних видах діяльності. Цей зв'язок починає складатися, коли дитині доводиться виконувати дії із зорово складеного плану і під контролем зору, оперативно переводити візуально представлену інформацію в її рухово-графічний аналог. Тільки тоді, коли така діяльність стає систематичною, можливе якісне поліпшення зорово-моторної координації.

Якщо дитина багато й із задоволенням будує і конструює по кресленнях, викладає мозаїчні візерунки або панно відповідно до зразків, змальовує зображення різних предметів або цілі картини, то у неї поступово удосконалюється зорово-моторна координація, формується уміння точно відтворювати графічні зразки. Якщо у своїй дошкільній діяльності їй рідко доводиться копіювати які-небудь зображення, то зв'язки між потиличними зоровими зонами і передніми руховими відділами кори головного мозку не формуються. Навіть у дітей, які багато малюють, але не змальовують, не копіюють зразки, координація рухів ока і руки може бути дуже слабкою.

Дитина може в цілому розвиватися нормально: добре говорити, знати багато віршів, легко вирішувати логічні завдання, співати, танцювати, вивчати іноземні мови. Відсутність зорово-моторної координації зазвичай ніяк не проявляється в її дошкільному житті. Тільки у першому класі може з'ясуватися, що дитина при усьому старанні виявляється не в змозі відтворити букви, зображені в прописах. При списуванні або змалюванні з дошки або з підручників у неї часто виходить щось дуже далеке від початкових зразків. Порівнюючи, перевіряючи свою роботу, дитина не помічає навіть грубих відмінностей. Дорослі, звісно, не можуть зрозуміти, як можна бачити одне, а намалювати або написати зовсім інше.

Такі діти допускають багато помилок при списуванні, не бачать їх, перевіряючи свою роботу. Для них характерні такі помилки, як пропуск, перестановка, заміна, написання зайвих букв, складів, цифр, знаків, перескакування з рядка на рядок, «дзеркальний» лист. Дитина, на жаль, пише неграмотно, і саме таке письмо автоматизується і закріплюється. Позбавитися надалі від безграмотних автоматизмів буває виключно важко. Ліплення, малювання та інші види творчості розвивають дрібну моторику пальців рук, але просто розвинена моторика без координації із зором малоефективна! Копіювання зразків розвиває саме координацію зору і руху.

Отже, шановні батьки, пропонуємо вам вдома виконувати з вашою дитиною наведені далі вправи для розвитку зорово-моторної координації.

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЗОРОВО-МОТОРНОЇ КООРДИНАЦІЇ.

1. Викладання різних візерунків з мозаїки за зразком.

2. Збирання різних конструкторів за схемою-зразком.

3. Викладання малюнків з паличок за зразком.

4. Викладання малюнків з геометричних фігур за зразком.

5. Плетіння килимків з паперових смужок за зразком.

6. Плетіння з бісеру за зразком.

7. Малювання по клітинках хрестиками за зразком.

8. «Продовжи ряд» (малювання різних візерунків).

9. «Домалюй ліву (праву) половинку малюнка».

10. «Намалюй такий саме малюнок».

11. «Заштрихуй так само».

12. «Письмо у повітрі». (Діти малюють в повітрі різні предмети, цифри, букви).

Підтримка дитини, яка переживає посттравматичний стрес

Поради для батьків

Завжди пам’ятайте, що діти віддзеркалюють вашу поведінку, ставлення до подій та кризових ситуацій. Намагайтеся демонструвати спокій та врівноваженість. У складних обставинах не показуйте дитині свою розгубленість.
Намагайтеся убезпечити дитину від трагічних сцен або розповідей очевидців, від розпитування сторонніх про травмівні події тощо. Мінімізуйте можливість дитини дивитися передачі про трагічні події, слухати по радіо. Повністю припиніть доступ до комп’ютерних ігор із брутальним сюжетом.
Не віддаляйтеся від дитини, якими б зайнятими ви не були. Малюк може подумати, що ви не хочете з ним спілкуватися так як раніше, бо він у чомусь винний, що через нього сталися всі ті нещастя, які так турбують дорослих.
Частіше обнімайте та притуляйте дитину до себе – дотики дуже важливі для дитини в цей період. Обійми дозволяють малюку відчути себе абсолютно захищеним.
Говоріть із дитиною спокійним і лагідним голосом.
Розмовляйте зі своєю дитиною про складні проблеми зрозумілою їй мовою. Відповідаючи на її запитання намагайтесь мінімізувати негативну інформацію, більше робіть акцент на позитивному, плануйте разом із дитиною різні приємні події.
Уважно прислухайтеся до того, що говорить дитина: чи відчуваєте ви в її словах страх, тривогу, неспокій. Дуже корисно повторювати за дитиною її слова. Наприклад: «Ти боїшся, що ...». Це допоможе вам і дитині прояснити почуття.
Не втомлюйтеся запевняти дитину: «Ми разом. Ми піклуємося про тебе». Ці запевнення повторюйте багато разів.
Приділяйте дитині якомога більше часу та уваги.
Постійно нагадуйте малюкові, що він у безпеці.
Поясніть дитині, що вона не винна в тому, що сталося.
Не обтяжуйте малюка провиною за власну реакцію, не намагайтеся насильно зробити його стійким, сильним, сміливим. Не читайте моралі, не карайте в цей період.
Не вимагайте від дитини бути такою, як раніше. Багато колишніх вимог стають надмірними вимогами (наприклад, нічого не боятися). Тимчасово ці планки доведеться знизити.
Намагайтеся не розлучати дитину з тими, хто піклується про неї — із братами, сестрами, близькими.
Дотримуйтесь звичного режиму життєдіяльності.
Не шкодуйте часу, укладаючи маля спати, розмовляйте з ним, заспокоюйте, співайте колискові.
Відповідайте на запитання дитини про події, що відбулися, простими словами, без подробиць, що можуть її налякати.
Не намагайтеся маніпулювати малюком, використовуючи його любов до вас. Наприклад, не варто говорити: «Чому ти весь час сумний? У мене серце від цього крається!»
Не говоріть про дитину як жертву, особливо в ситуаціях, коли вона може це чути.
Дозволяйте дитині бути поруч із вами, якщо їй страшно.
У вашому спілкуванні з малюком створіть можливість для промовляння і проживання її страхів.
Будьте терплячими, якщо дитина повертається до поведінки, властивої дітям молодшого віку.
Створюйте умови для ігор та відпочинку.
Допоможіть дитині займатися звичними для неї справами.
Поясніть малюкові, що сталося, що відбувається в цей момент.
Дозвольте дитині сумувати, не чекайте, що вона виявиться сильною.
Вислуховуйте думки і страхи дитини без осуду.
Чітко визначте для малого правила поведінки.
Запитайте дитину, що її турбує, чого вона боїться, підтримуйте її, обговоріть, як варто поводитися, щоб бути в безпеці.
Заохочуйте прагнення дитини бути корисною для оточення, дайте їй таку можливість.
Уважно відстежуйте найменші ознаки стресу. Якщо дитина через кілька місяців після травмівної події (втрати близьких, перебування на окупованій території, вимушеного переселення тощо) постійно грається в ігри, в яких відтворює травмівну подію, скаржиться на страшні сни, демонструє поведінку властиву набагато меншим за неї діткам, то вам слід звернутися до спеціаліста з дитячої психологічної травми.

Поради: як допомогти дитині у стані стресу

Дихальні вправи

«Запах квітів»:

запропонуйте дитині уявити, як вона відчуває запах квітки, глибоко вдихаючи через ніс і видихаючи через рот. Також можна подумки уявити собі квітку.

«Маленький зайчик»:

мов зайчик, який стрибає у саду, та нюхає все довкола, запропонуйте дитині зробити три швидкі вдихи через ніс і один довгий видих через рот.

Вправа – «М'яч для зниження стресу»

Створіть свій умовний м’яч для зниження стресу. Наприклад, наповніть мішечок, тканину, пластиковий пакет або повітряну кулю сухим просом або рисом. Якщо помітили, що дитина відчуває стрес – попросіть її стиснути утворений «м'яч», щоб зняти м'язову напругу.

Вправи на позитивну уяву

- спробуйте разом з дитиною уявити безпечний простір. Нехай дитина опише, що вона бачить і відчуває у цьому місці.

- нагадайте дитині про позитивний минулий досвід, сім'ю та друзів тощо.

3 прості та ефективні інструменти для подолання хронічного синдрому втоми від війни

Є різні стадії виникнення стресу під час війни. Австрійський військовий нейропсихолог Томас Вебер стверджує, що українці вже пережили перші дві стадії: сильного переляку та стадію страху смерті. Мільйони українців зараз страждають від хронічного синдрому втоми від війни.

🔸Синдром втоми від війни - стан нервової системи, який переважно настає після третьої доби воєнних дій. Нервова система не може нормально функціонувати через сильні емоційні реакції та відсутність звичайної рутини.

🔸Симптоми: важкість дихання, головний та м'язовий біль, який не вдається зняти знеболювальними. Люди знаходяться в стані постійної втоми та виснаженості. Це зовсім не те, що депресія чи вигорання.

🔸Найбільше від цього синдрому страждають мирні люди, які знаходяться в бомбосховищах, підвалах, на станціях метро або ізольовані у своєму домі. Ті, хто зараз, не можуть покинути місце свого перебування, виїхати або долучитись до активної волонтерської діяльності, які через бомбардування змушені переживати досвід війни в замкнутому просторі.

Як бути людям, які постійно знаходяться в підвалах та відрізані від світу через постійні обстріли та бомбардування? Три прості та ефективні інструменти

1.Глибоке та повільне дихання. Вдихаємо носом, видихаємо ротом. Робимо коротку паузу між вдихом та видихом. Видих має бути довшим, аніж вдих. Уявляємо, що надуваємо повітряну кульку, і видихаємо довго та повільно ротом. Одного вдиху та видиху недостатньо. Мінімум 3 хвилини.

2.Пити воду маленькими ковтками, аби активувати рефлекс ковтання. Це дуже важливий рефлекс, пов'язаний з нормалізацією роботи блукаючого нерва. Між ковтками робимо глибокий вдих та видих. Мінімум 25 ковтків води. Стараємось затримувати воду в роті. Якщо нема води, особливо дітям, рекомендовано смоктати великий палець замість води.

3.“Африканські танці”. Встаємо, згадуємо картинки з документальних фільмів про африканські племена, які танцюють навколо вогнища та почергово вдавлюємо ноги в землю, згинаючи в коліні. Це не має бути красиво. Можна навіть не підіймати стопи, а просто переносити вагу тіла з однієї ноги на іншу. Мінімум 1 хвилину.

Зробіть ці три вправи вашими новими ритуалами, хай це буде тим режимом, який зараз доступний вам в сховищі. Ці практики варто повторювати перед сном та після пробудження, вони приносять заспокоєння.

Томас Вебер радить замінити звичне питання “як ви себе почуваєте?” на більш конкретні: де ви знаходитись? що навколо вас? що ви бачите? хто з вами? чи знаєте ви тих, хто навколо вас? чи можете ви дихати? коли ви востаннє спали/їли/пили?

ВАЖЛИВІ ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

Важливі поради для батьків.pdf

Розвиток мислення у дiтей

Ігри з логічними блоками Дьенеша. Кращий інсрумент, для розвитку логічного мислення

Логічні блоки придумав угорський математик і психолог Золтан Дьенеш.

Ігри з блоками Дьенеша знайомлять дітей з формою, кольором і розміром об’єктів, з математичними уявленнями і початковими знаннями з інформатики.

Придбати блоки Дьенеша варто тим батькам, які хочуть розвинути у своїх дітей логічне і аналітичне мислення (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення), творчі здібності, а також сприймання, пам’ять, увагу і уяву.

Граючи з блоками Дьенеша, дитина виконує різноманітні предметні дії (групує за ознакою, викладає ряди за заданим алгоритмом).

Блоки Дьенеша являють собою набір з 48 геометричних фігур:
а) чотирьох форм (кола, трикутники, квадрати, прямокутники);
б) трьох кольорів (червоні, сині і жовті фігури);
в) двох розмірів (великі і маленькі фігури);
г) двох видів товщини (товсті і тонкі фігури).

За задумом Дьенеша в наборі блоків немає жодної однакової фігури і кожна геометрична фігура характеризується чотирма ознаками: формою, кольором, розміром, товщиною.

Як грати? Спочатку знайомимось.
Для початку треба познайомити дитину з блоками. Викладіть перед дитиною набір і дайте їй можливість вивчити фігури, перебрати, потримати в ручках і пограти з ними.

Трохи пізніше можна запропонувати наступні завдання:
• Знайти всі фігури такого ж кольору (розміру, форми), як викладена.
• Попросіть малюка дати ведмедику всі сині фігури, зайчику – жовті, а мишці – червоні; потім так само групуємо фігури за розміром, формою, товщиною.
• Попросіть дитину визначити обрану фігуру за кольором, формою, розміром, товщиною.

Придбати логічні блоки можна в магазині розвиваючих ігор, або в магазині ToysDytpsyholog.

Переходимо до логічних ігор.

1. Перед дитиною викладається кілька фігур, які потрібно запам’ятати, а потім одна з фігур прибирається або замінюється на нову. Дитина повинна помітити зміни.

2. Всі фігурки складаються в мішок.
– Попросіть дитину на дотик дістати всі круглі блоки (всі великі або всі товсті).
– Всі фігурки знову ж складаються в мішок. Дитина дістає фігурку з мішка і характеризує її по одному або декільком ознаками – називає форму, розмір або товщину, не виймаючи з мішка.

3. Викладіть три фігури. Дитині потрібно здогадатися, яка з них зайва і за яким принципом (за кольором, формою, розміром або товщиною).

4. Покладіть перед дитиною будь-яку фігуру і запропонуйте їй знайти такі ж фігурки за кольором, але не такі за формою або такі ж за формою, але не такі за кольором.

5. Викладіть перед малюком ряд фігур, чергуючи їх за кольором: червоний, жовтий, червоний … (можна чергувати за формою, розміром і товщиною). Запропонуйте їй продовжити ряд.

6. Викладаємо ланцюжок з блоків Дьенеша:
– щоб поруч не було фігур однакових за формою і кольором (за кольором і розміром; за розміром і формою, по товщині і кольору і т.д ..).
– щоб поруч були фігури однакові за розміром, але різні за формою і т.д.
– щоб поруч були фігури однакового кольору і розміру, але різної форми (однакового розміру, але різного кольору).

7. Кожній фігурі потрібно знайти пару, наприклад, за розміром: великий жовтий круг постає в пару з маленьким жовтим кругом і т.д.

8. Викладаємо перед дитиною 8 логічних блоків Дьенеша, і поки вона не бачить, під одним з них ховаємо «скарб» (монетку, камінчик, вирізану картинку і т.п.). Дитина повинна задавати вам навідні запитання, а ви можете відповідати тільки “так” або “ні“: «Скарб під синім блоком?» – «Ні», «Під червоним?» – «Ні». Дитина робить висновок, що скарб під жовтим блоком, і розпитує далі про розмір, форму і товщину. Потім “скарб” ховає дитина, а дорослий задає навідні запитання.

9. В один ряд викладається 3 блоки Дьенеша, а в інший – 4. Запитайте дитину, де блоків більше.

10. Викладаємо в ряд 5-6 будь-яких фігур. Потрібно побудувати нижній ряд фігур так, щоб під кожною фігурою верхнього ряду виявилася фігура іншої форми (кольору, розміру).

11. У грі в доміно фігури діляться між учасниками порівну. Кожен гравець по черзі робить свій хід. При відсутності фігури хід пропускається. Виграє той, хто першим викладе всі фігури. Ходити можна по-різному: фігурами іншого кольору, форми чи розміру.

12. Дитині пропонується викласти блоки Дьенеша за накресленою схемою-зображенням, наприклад, намальоване червоне велике коло, за ним синій маленький трикутник і т.д.

13. З логічних блоків Дьенеша можна складати площинні зображення предметів: машина, паровоз, будинок, вежа.

Палички Кюізенера. Ідеї для ігор.

Бельгійський вчитель початкової школи Джордж Кюїзенер (1891-1976) розробив універсальний дидактичний матеріал для розвитку у дітей математичних здібностей. У 1952 році він опублікував книгу “Числа і кольори”, присвячену своєму навчальному посібнику.

Палички Кюїзенера – це набір паличок для лічби, які ще називають «числа в кольорі», «кольоровими паличками”, “кольоровими числами”, “кольоровими лінієчками”. У наборі містяться чотиригранні палички 10 різних кольорів і довжиною від 1 до 10 см.Розробив Кюїзенер палички так, що палички однієї довжини виконані в одному кольорі і позначають певне число. Чим більша довжина палички, тим більше числове значення вона виражає.

Палички Кюїзенера, в основному, призначені для занять з дітьми від 1 року до 7 років.

Ігрові завдання з кольоровими паличками

Палички Кюїзенера для лічби є багатофункціональним математичним посібником, яке дозволяє “через руки” дитини формувати поняття числової послідовності, складу числа, відношень «більше – менше», «право – ліво», «між», «довше», «вище» і багато іншого , Набір сприяє розвитку дитячої творчості, розвитку фантазії і уяви, пізнавальної активності, дрібної моторики, наочно-дієвого мислення, уваги, просторового орієнтування, сприйняття, комбінаторних і конструкторських здібностей.

Купити палички Кюізенера можна у нашому магазині: Магазин іграшок від дитячого психолога

На початковому етапі занять палички Кюїзенера використовуються як ігровий матеріал. Діти грають з ними, як зі звичайними кубиками, паличками, конструктором, по ходу ігор та занять, знайомлячись з кольорами, розмірами і формами.

На другому етапі палички вже виступають як посібник для маленьких математиків. І тут діти вчаться осягати закони загадкового світу чисел і інших математичних понять.

Ігри та заняття з паличками Кюїзенера

1. Знайомимося з паличками. Разом з дитиною розгляньте, переберіть, помацайте всі палички, розкажіть якого вони кольору, довжини.

2. Візьми в праву руку якомога більше паличок, а тепер в ліву.

3. Можна викладати з паличок на площині доріжки, паркани, потяги, квадрати, прямокутники, меблів, різні будиночки, гаражі.

4. Викладаємо драбинку з 10 паличок Кюїзенера від меншої (білої) до більшої (помаранчевої) і навпаки. Пройдіться пальчиками по сходинках драбинки, можна порахувати вголос від 1до 10 і назад.

5. Викладаємо драбинку, пропускаючи по 1 паличці. Дитині потрібно знайти місце для відсутніх паличок.

6. Можна будувати з паличок, як з конструктора, об’ємні споруди: колодязі, башточки, хатинки і т.п.

7. Розкладаємо палички за кольором, довжиною.

8. “Знайди паличку того ж кольору, що і у мене. Якого вони кольору?”

9. “Поклади стільки ж паличок, скільки і у мене”.

10. “Виклади палички, чергуючи їх за кольором: червона, жовта, червона, жовта” (надалі алгоритм ускладнюється).

11. Викладіть кілька рахункових паличок Кюїзенера, запропонуйте дитині їх запам’ятати, а потім, поки дитина не бачить, заховайте одну з паличок. Дитині потрібно здогадатися, яка паличка зникла.

12. Викладіть кілька паличок, запропонуйте дитині запам’ятати їх взаєморозташування і поміняйте їх місцями. Малюкові треба повернути все на місце.

13. Викладіть перед дитиною дві палички: “Яка паличка довша Яка коротша?” Накладіть ці палички одна на одну, підрівняйте кінці, і перевірте.

14. Викладіть перед дитиною кілька паличок Кюїзенера і запитайте: «Яка найдовша? Яка найкоротша? »

15. “Знайди будь-яку паличку, яка коротша за синю, довша за червону”.

16. Розкладіть палички на 2 купки: в ОДНІЙ 10 штук, а в інший 2. СПИТАЙТЕ, де паличок більше.

17. Попросіть показати вам червону паличку, синю, жовту.

18. “Покажи паличку, щоб вона була не жовтого”.

19. Попросіть знайти 2 АБСОЛЮТНО Однакові палички Кюїзенера. Запитайте: “Які вони по довжині Якого вони кольору?”

20. Побудуйте поїзд з вагонів різної довжини, починаючи від найкоротшого і закінчуючи найдовшим. Запитайте, якого кольору вагон стоїть п’ятим, восьмим. Який вагон праворуч від синього, зліва від жовтого. Який вагон тут найкоротший, найдовший? Які вагони довші за жовтий, коротші за синій.

21. Викладіть кілька пар однакових паличок і попросіть дитину «поставити палички парами».

22. Назвіть число, а дитині потрібно буде знайти відповідну паличку Кюїзенера (1 – біла, 2 – рожева і т.д.). І навпаки, ви показуєте паличку, а дитина називає потрібне число. Тут же можна викладати картки із зображеними на них точками або цифрами.

23. З декількох паличок потрібно скласти таку ж по довжині, як бордова, помаранчева.

24. З декількох однакових паличок потрібно скласти таку ж по довжині, як помаранчева.

25. Скільки білих паличок вкладеться у синій паличці?

26. За допомогою помаранчевої палички потрібно виміряти довжину книги, олівця і т.п.

27. “Перерахуйте всі кольори паличок, що лежать на столі”.

28. “Знайди в наборі найдовшу і найкоротшу паличку Постав їх одну на одну. А тепер поруч одна з одною”.

29. “Обери 2 палички одного кольору. Які вони по довжині? Тепер знайди 2 палички однієї довжини. Якого вони кольору?”

30. “Візьми 2 будь-які палички і поклади їх так, щоб довга виявилася внизу”.

31. Покладіть паралельно один одному три бордові рахункові палички Кюїзенера, а праворуч чотири такого ж кольору. Запитайте, яка фігура ширша, а яка вужча.

32. “Постав палички від найнижчої до найвищої (паралельно одна одній). До цих паличок прибудовуйте зверху такий же ряд, тільки в зворотному порядку”. (Вийде квадрат).

33. “Поклади синю паличку між червоною і жовтою, а помаранчеву зліва від червоної, рожеву зліва від червоної”.

34. “З закритими очима візьми будь-яку паличку з коробки, подивися на неї і назви її колір” (пізніше можна визначати колір паличок навіть із закритими очима).

35. “З закритими очима знайди в наборі 2 палички однакової довжини. Одна з паличок у тебе в руках синя, а інша тоді якого кольору?”

36. “З закритими очима знайди 2 палички різної довжини. Якщо одна з паличок жовта, то можеш визначити колір іншої палички?”

37. “У мене в руках паличка трохи довша блакитної, вгадай її колір”.

38. “Назви всі палички довші за червону, коротші за синю”, – і т.д.

39. “Знайди дві будь-які палички, які не будуть рівні цій паличці”.

40. Будуємо з паличок Кюїзенера пірамідку і визначаємо, яка паличка внизу, яка зверху, яка між блакитною та жовтою, під синьою, над рожевою, яка паличка нижче: бордова або синя.

41. “Виклади з двох білих паличок одну, а поруч поклади відповідну їх довжині паличку (рожеву) Тепер кладемо три білих палички -. Їм відповідає блакитна”, – і т.д.

42. “Візьми в руку палички. Порахуй, скільки паличок у тебе в руці”.

43. З яких двох паличок можна скласти червону? (Склад числа)

44. У нас лежить біла лічильна паличка Кюїзенера. Яку паличку треба додати, щоб вона стала по довжині, як червона.

45. З яких паличок можна скласти число 5? (Різні способи)

46. На скільки блакитна паличка довше за рожеву?.

47. “Склади два потяги. Перший з рожевою і фіолетовою, а другий з блакитною та червоною”.

48. “Один поїзд складається з блакитної і червоною палички. З білих паличок склади поїзд довший за наявний на 1 вагон”.

49. “Склади поїзд з двох жовтих паличок. Вибудуй поїзд такої ж довжини з білих паличок”

50. Скільки рожевих паличок вміститься в помаранчевій?

51. Викладіть чотири білі рахункові палички Кюїзенера, щоб вийшов квадрат. На основі цього квадрата можна познайомити дитину з частками і дробами. Покажи одну частину з чотирьох, дві частини з чотирьох. Що більше – ¼ або 2/4?

52. “Склади з паличок кожне з чисел від 11 до 20”.

53. Викладіть з паличок Кюїзенера фігуру, і попросіть дитину зробити таку ж (надалі свою фігуру можна прикривати від дитини аркушем паперу).

54. Дитина викладає палички, слідуючи вашим інструкціям: “Поклади червону паличку на стіл, справа поклади синю, знизу жовту”, – і т.д.

55. Намалюйте на аркуші паперу різні геометричні фігури або букви і попросіть малюка покласти червону паличку поруч з буквою “а” або в квадрат.

56. З паличок можна будувати лабіринти, якісь хитромудрі візерунки, килимки, фігурки.

Більш детально з методичними рекомендаціями можна ознайомитися в посібнику “Розвиваючі ігри та заняття з паличками Кіюзенера”.

Якщо запропонованих ігор-завдань мало, можна викладати різні фігури за картинками-схемами. Готові схеми можна знайти в книзі В. Новикова та Л.Тихонової «Розвиваючі ігри та заняття з паличками Кюїзенера.

За даним посібником можна виготовити плоский варіант картонних паличок (вирізати їх з кольорової вкладки) Якщо такі картонні смужки наклеїти на смужки магніту, то можна буде ними гратися, прикріплюючи до холодильника або магнітної дошки.